Офис Президента на Банковой — нехорошая квартира. Особенно, после того, как там долгое время жил колдун, гей и чернокнижник — Андрей Ермак. Именно оттуда с помощью приворотов, разноцветных шнурков и могильной земли Ермак мог так долго управлять Президентом Зеленским. Однако, с уходом Ермака ситуация в квартире не стала лучше. К примеру, все ищут некоего Кирилла, «шефа», Кирилла Алексеевича, который на пленках НАБУ собирает левые деньги на судебные залоги, раздает зарплаты в конвертах и прибирает к рукам банки. Но найти таинственного Кирилла так никто и не может. Оккультистка Ермака Валя Черная утверждает, что все дело в том, что Кирилл Буданов — тоже маг, только водяной. А точнее — оборотень, типа русалки. Не даром у него так много фотографий в ластах. И привез з собой с «острова» на Банковую любимую жабу по имени «Петя». В честь Недзельского, наверное. И, на самом деле, реальный Кирилл Алексеевич сидит обычно в аквариуме и ест мотыль. А жаба Петя в его образе раздает деньги, зарабатывает деньги, а на все вопросы просто открывает широко рот. Такая вот мистика. Нехорошая квартира
Откуда вобще появился Буданов? Родился 4 января 1986 года в Киеве. Буданов вырос на левом берегу Киева, в Дарницком районе. Его отец, Алексей Буданов, по данным Babel, в советское время работал инженером на Киевском радиозаводе, связанном в том числе с производством компонентов для космической промышленности. После распада СССР занялся бизнесом, связанным с переработкой аккумуляторов. Мать, Татьяна Буданова, работала в ЗАГСе, а позднее была домохозяйкой. Он учился в киевской школе №128. Интересная деталь: школа находилась довольно далеко от дома. В 1990-е там при поддержке еврейской общины существовали специальные классы с дополнительным финансированием и изучением иврита. По словам самого Буданова, он до сих пор частично помнит язык. Детские каникулы Буданов часто проводил у родственников в Крыму. Там он занимался подводным ориентированием и получил спортивную подготовку, которая, как позднее отмечалось в профилях, оказалась полезна во время операций на полуострове. Летом 2003 года, сразу после школы, 17-летний Буданов поступал в Одесский военный институт. Он учился на факультете аэромобильных войск — то есть первоначально готовился как офицер-десантник. Однокурсником Буданова был Александр Фацевич, позднее один из руководителей Национальной полиции Украины. За год до выпуска Буданов решил идти не в обычные аэромобильные части, а в военную разведку. По воспоминаниям Фацевича, такой переход был нетипичным: с десантного факультета обычно старались не отпускать подготовленных офицеров. После выпуска знакомые Буданова были удивлены, узнав, что он попал именно в ГУР. Говорили, что какую-то роль в этом сыграла его мама. Специализировался Буданов как диверсант-подводник. До 2014 года в каких-либо боевых операциях участия не принимал.
Очень любопытный эпизод, появившийся в открытом доступе лишь недавно. По данным Babel, в начале войны у Буданова произошел конфликт с Максимом Шаповалом, который руководил спецподразделением ГУР. Причина конфликта неизвестна. Шаповал якобы временно отправил Буданова служить в Киевскую область — по сути отстранив его от первых групп, направлявшихся в зону боевых действий. Однако один из командиров настоял, чтобы Буданова включили в следующую группу, взяв за него ответственность. Позднее отношения Буданова и Шаповала нормализовались. Шаповал впоследствии стал одной из важнейших фигур украинского военного спецназа и погиб в Киеве в результате взрыва автомобиля в июне 2017 года. К 2016 году Буданов стал майором. И был практически не известен. Пока не попался на глаза Валерию Кондратюку.
Известность пришла к Буданову после печально-известного «крымского рейда» Кондратюка. Кондратюк в марте 2015 года возглавил ГУР МО. Однако, должность ему была тесновата и он решил сотворить что-нибудь громкое. Например, забросить группу диверсантов в Крым и что-нибудь там взорвать. Однако, учитывая, что Кондратюк никогда ни малейшего отношения к оперативной работе не имел, операция провалилась. Командиром группы он назначил молодого и горячего майора Буданова.
Вот как описывает эту ситуацию Владимир Бойко, «Але найбільший скандал спричинила історія з так званими «кримськими диверсантами», коли 6 серпня 2016 року диверсійна група ГУР МО України в складі 5 осіб проникла на територію окупованого Криму. Біля села Суворове диверсантів мав зустрічати на автомобілі Андрій Захтей, завербований українською воєнною розвідкою, але в цьому авто на них, насправді, чекала засідка – російські спецпризначенці з групи «Вимпел». Українські диверсанти вирвались з засідки, вбивши кількох росіян (зокрема, підполковника Романа Каменєва), і в ніч з 7 на 8 серпня 2016 року через дамбу на Сиваші прорвались на материкову Україну, вбивши по дорозі ще одного окупанта. У підсумку російською владою були затримані тільки двоє агентів ГУР МО України – Андрій Захтей та Євген Панов, а диверсійна група повернулась додому. Безумство цієї диверсійної вилазки було очевидним: Україна давно визнала Крим російською територією й весь 2015 рік постачала електроенергію в «Кримський федеральний округ», уклавши відповідний договір, щоби допомогти в облаштуванні окупаційним збройним силам.»Отже, який сенс було засилати в Крим диверсійну групу ГУР МО України, ризикувати життям офіцерів воєнної розвідки та агентури, завербованої на півострові, якщо електрична блокада півострову могла б завдати окупантам незрівнянно більшої шкоди? А якщо вже Україна визнала Крим російською територією, допомагає Російській Федерації забезпечувати електричною енергією військові частини та зводити міст через Керченську протоку, то який сенс одночасно влаштовувати диверсії? Тим більше, що про всі спецоперації Кондратюка та Бурби їх російські колеги узнавали завчасно? 19 серпня 2016 року, довідавшись про пригоди «кримських диверсантів», Порошенку зателефонував здивований віце-президент сполучених Джо Байден й поскаржився на Кондратюка. Дж.Байден: … Моя команда поінформувала мене з усіма подробицями щодо подій, які мали місце на вихідних, з 7-го на 8-ме. Клімкін перед цим поділився подробицями цих подій щодо операцій співробітників українських спецслужб з Послом. Але, з рештою, Ви – Президент України і відповідальність лягає повністю на Вас…
Отже, начальник Вашої військової розвідки отримав чіткий сигнал від нас декілька тижнів тому щодо нашого категоричного несприйняття запланованої диверсійної операції проти військових об’єктів на території Росії. І мені відомо, що Крим – це Україна і він незаконно окупований. Натомість, ми надзвичайно переконані у тому, що збільшення ціни окупації для Росії має відбуватися виключно за рахунок політико-дипломатичних зусиль, а не військових та диверсійно-підривних операцій… Але подібні інциденти… треба з’ясувати, що власне трапилося. І щоб росіяни цим не скористалися. Ми знаємо, що відбулося. Затримано чотирьох аквалангістів, усі четверо зникли, а наступної ночі перестрілка і Ви тут ні при чому, але Путін вирішив роздути скандал. І я розумію, коли Ви направляєте свого Міністра закордонних справ до Берліна та Парижа… але якщо вони дізнаються про це до того, як Ви їх про це поінформували, це катастрофа. П.Порошенко: Дякую, Джо, за дуже відверту розмову. Знову ж таки, хотів би повторитися. Це сталося, коли я був з візитом у Південно-Східній Азії. Ми вжили важливих заходів, які унеможливлять виникнення подібної ситуації у майбутньому. Єдиною причиною того, що ми не звільняємо із займаної посади начальника ГУР МОУ, є те, що мені не подобається ідея зробити це прямо зараз, адже будь-хто зможе тлумачити це як визнання відповідальності… Я проведу дуже ретельне службове розслідування й результати будуть вже невдовзі. І, дійсно, за місяць після цієї розмови Кондратюк позбувся крісла начальника ГУР МО України, але не внаслідок службового розслідування, яке Порошенко пообіцяв Байденку, а в зв’язку з тим, що відкрилась вакансія посади заступника глави Адміністрації Президента, яку обіймав найближчий друг Кондратюка Андрій Таранов.
У неділю 18 вересня 2016 року Кондратюк і Таранов пиячили на «Острові», Кондратюк упився до непритомності, а Таранов, який ще тримався на ногах, вирішив покататись по Дніпру на гідроциклі. У районі Гаванського моста гідроцикл зіткнувся з баржею й Таранов загинув (про що Кондратюк, до речі, узнав тільки наступного дня, оскільки підлеглі не могли його добудитись). Тож Кондратюк переїхав в Адміністрація Президента, на ГУР МО поставив керувати свого відданого Бурбу й впродовж двох з половиною років ревно обслуговував Порошенка. За тиждень до другого туру президентських виборів, 14 квітня 2019 року, коли вже стало очевидним, що Порошенко безнадійно програє Зеленському, Кондратюк спробував був переметнутись у табір переможця, став поливати брудом свого хазяїна й навіть оприлюднив заяву про звільнення «за власним бажанням» з Адміністрації Порошенка. Але це його не врятувало й після інавгурації нового президента Кондратюк отримав копняка під зад – на відміну від його ставленика Бурби, який продовжував очолювати Головне управління розвідки Міністерства оборони. Єдина посада, посісти яку Кондратюк мав бодай теоретичний шанс – це посада голови Служби зовнішньої розвідки, оскільки на неї не претендував ніхто з команди «95 кварталу». Але саме на цю посаду поклав око й Бурба, який усвідомлював, що довго терпіти його на чолі ГУР МО нова влада також не стане.» «Це остаточно розсварила колишніх друзів і впродовж року Кондратюк тільки й мріяв, як би помститись невдячному Бурбі. Доки державою керував досвідчений у палацових інтригах Андрій Богдан, на Банковій не звертали уваги ані на Кондратюка, ані на ті плітки, які він поширював про Бурбу. Ситуація змінилась після приходу до влади Андрія Єрмака.
Кондратюк негайно запропонував свої послуги новому главі держави, пообіцявши дати «вбивчий компромат» на Порошенка за умови призначення головою Служби зовнішньої розвідки. «Вбивчим компроматом» виявився Указ Порошенка від 31 липня 2018 року №225/2018 про призначення першим заступником голови Служби зовнішньої розвідки приснопам’ятного Сергія Семочка. Кондратюк, який готував цей Указ, пригадав, що в штатному розписі СЗР перед призначенням Семочка була тільки одна посада першого заступника, її обіймав Андрій Алексеєнко. А, тому, мовляв, призначення Порошенком ще одного першого заступника голови СЗР – це злочин, від якого здригнеться весь цивілізований світ. Ідея Кондратюка була схвально сприйнята в Офісі Президента – 5 червня 2020 Указом за підписом Зеленського №212/2020 глава держави Андрій Єрмак призначив Валерія Віталійовича головою Служби зовнішньої розвідки, а вже 10 червня 2020 року Порошенку під гомеричний регіт усієї юридичної спільноти було повідомлено про підозру в незаконному призначенні Семочка першим заступником голови СЗР. При цьому та обставина, що Кондратюк тісно пов’язаний зі спецслужбами Сполучених Штатів та керівництвом Демократичної партії США, не стала на заваді його призначенню головою Служби зовнішньої розвідки. Принаймні, на главу держави Андрія Єрмака жодного враження не справила «об’єктивка» на Кондратюка, що гуляла кабінетами Офісу Президента: «В.Кондратюк та його дружина все життя працювали виключно на посадах державної служби, водночас за попередньою оцінкою статки В.Кодратюка складають понад 2 млн. дол. США. Так, за даними державних реєстрів йому належить: приватний будинок загальною площею 484 кв.м. в котеджному містечку “Коник”, орієнтовна вартість будинку складає 1,5 млн. долл. США; гаражний бокс за адресою: вул. Старонаводницька, буд. 10а. Також відомо, що В.Кондратюк переоформив на свого сина кілька об’єктів нерухомості, у тому числі квартиру за адресою: м. Київ, вул. Московська, буд. 46/2, кв. 174 (орієнтовна вартість 300 тис. долл. США), два гаража в м. Київ та дві земельні ділянки в передмісті Києва (загальною вартістю близько 100 тис. долл. США). За наявною інформацією під час проходження військової служби на посаді начальника ГУР МО України В.Кондратюк неодноразово отримував неправомірну вигоду за розміщення контрактів державного оборонного замовлення (далі – ДОЗ). Так, керівництвом ТОВ НВФ “Криптон” (виконавець ДОЗ) у 2016 році було придбано та передано В.Кондратюку новий броньований автомобіль “Toyota Land Cruiser 200” р.н. АА0634СР (вартість близько 200 тис. дол. США). Також у 2016 році, його дружина, Кондратюк Т. М., отримала у подарунок автомобіль Lexus GS 460, р.н. АА7888КЕ, придбала квартиру за адресою: м. Київ, вул. Будівельників, буд 38/14, кв. 41. Відомо, що В.Кондратюк має у власності автомобіль “Toyota Sienna”, р.н. АА8878ІО. На окрему увагу звертає факт отримання В.Кондратюком неправомірної винагороди (ст 368 ККУ) у вигляді квартири за адресою: м. Київ, вул. Максимовича, буд 3-г, кв. 197, що була “подарована“ (передана у якостя хабаря) забудовником близькому родичу (тещі) після укладання контракту з ГУР МО України в особі В.Кондратюка щодо забудови ділянки за вказаною адресою. Слід зазначити, що вказаний забудовник передав ГУР МО України квартири без оздоблення коли за документами вказані квартири були з ремонтом. Звертає увагу, що В.Кондратюк перебуваючи на посаді начальника ГУР МО України, своїм наказом з грифом “Цілком таємно” призначив дружину Кондратюк Т. М. на офіцерську посаду у ГУР МО України та присвоїв їй офіцерське звання, що суперечить вимогам антикорупційного законодавства України та є реальним конфліктом інтересів. Слід підкреслити, що Кондратюк Т. М. з 2015 по сьогодні жодного разу на роботі не з’являлась. Старший син В.Кондратюка, КОНДРАТЮК Владислав Валерійович проходив навчання в університеті м.Вашингтон, США, де протягом 3-х років навчався та проживав, що співпало з перебуванням В.Кондратюка на посаді начальника ГУР МО України. 75% витрат були здійснені коштом ЦРУ США. Середній син, КОНДРАТЮК Олександр Валерійович, навчається в приватній школі та проживає м. Нью-Йорк, США. Третій син В.Кондратюка народжений влітку 2019 року в США (м. Майамі), що автоматично робить його громадянином США». Ба більш того, люди брешуть, що саме зв’язок з американськими спецслужбами та особисте знайомство з Джо Байденом (коли віце-президент США бував в Україні, він прохав, щоби в аеропорт «Бориспіль» по дорозі додому його відвозив особисто Кондратюк) і став вирішальним моментом у призначенні Кондратюка головою СЗР – кажуть, Кондратюк пообіцяв Єрмаку після перемоги Байдена на виборах президента США налагодити співпрацю з новою американською адміністрацією.
А в обмін за це Кондратюк зразу ж попрохав звільнити свого колишнього друга та соратника Бурбу з посади начальника ГУР МО, запевняючи Єрмака, що це, начебто, Бурба записав і передав народному депутату Деркачу телефонні розмови між президентом України Порошенком і віце-президентом США Джо Байденом у 2016 році (хоча хто-хто, а Кондратюк точно знає, що Деркач оприлюднив запис, який офіційно робився в Адміністрації Президента під час спілкування Порошенка та Байдена й зберігався на серверах ситуаційної кімнати). Але останньою краплею, що вирішила долю Бурби, стала розповідь Кондратюка про можливу причетність Бурби до стеження за братом Єрмака у серпні-жовтні 2019 року, коли прихованою камерою були зроблені відеозаписи, де Єрмак-молодший від імені свого брата продає державні посади. Зі слів Кондратюка, за братом Єрмака на завдання тодішнього глави держави Андрія Богдана, начебто, стежили співробітники очолюваного Романом Червинським 5 управління Департаменту контррозвідки СБУ.
І коли в результаті залаштункових інтриг Червинський у квітні 2020 року покинув лави СБУ, то його прихистив Бурба, взявши на службу в ГУР МО, а це, за версією Кондратюка, доводить причетність Бурби до виготовлення й поширення скандальних відеозаписів. Зрозуміло, що після такої інформації доля Бурби була миттєво вирішена. Кого поставити замість нього на чолі ГУР також сумнівів не виникало: Кондратюк зупинив свій вибір на Кирилі Буданову – одному з тих самих «кримських диверсантів», чия витівка спричинила таке обурення Байдена. Нового начальника ГУР МО призначили за тим самим принципом, за яким бояри в 1613 році обрали на російський престол 16-річного Михайла Романова: «Міша молод, умом нє вишел». Головні чесноти нового начальника воєнної розвідки – це те, що Буданов повністю відданий Кондратюку, не буде порушувати корупційні схеми в ГУР МО й слухатиметься американських кураторів. А, головне, Кондратюк тепер знову зможе влаштувати свою дружину на офіцерську посаду в ГУР МО.»» Вагнергейт» закончился для Буданова не только попыткой подложить Бурбе шприц с героином, но и еще одной дичью.
Он лично пытался убедить сотрудника британской разведки не выпускать расследование по «Вагнергейту». На чем, естественно, и попалился. Все-таки есть разница между боевым пловцом и оперативником. Шаповал Буданову на это намекал, но Кондратюк убедил, что не боги горшки обжигают. Однако, не прошло и полгода, как Кондратюк с Будановым вляпались в очередной международный скандал. Цитируем «Насправді» «Вченим досі невідомо, де шукати бозон Хіггса, чи існує життя на Марсі та навіщо група військових розвідників Головного управління розвідки Міністерства оборони України викрала опівдні 3 квітня 2021 року в центрі Кишинева колишнього суддю Дніпровського районного суду міста Києва Миколу Чауса?
Спочатку відновимо хронологію переміщення тіла Миколи Чауса в часі та просторі. Журналістами молдавського проекту RISE Moldova було відновлено, майже до хвилин, рух суддівського тулубу по території Молдови. Викрадення відбулось 3 квітня 2021 року о 12 годині 10 хвилин, біля будинку за адресою: місто Кишинів, вулиця Миколи Тестеміцану, 24/5, у дворі студентських гуртожитків, неподалік спорткомплексу Університету медицини та фармакології. Викрадачі силою заштовхали Чауса в білий мікроавтобус Ford Transit. Далі мікроавтобус полишив місце злочину й за 15 хвилин опинився під мостом, що з’єднує район Ботаніка з центром Кишинева. Тут Чауса пересаджують у чорний легковик Mercedes Benz та везуть далі. Після цього, приблизно о 13 годині 03 хвилині на вулиці Дойна, біля старого кладовища Святого Лазаря на околиці міста, Чауса знову пересаджують. На цей раз у позашляховик Toyota RAV4 чорного кольору з номерами CD120MA. Автомобіль належить Посольству України в Республіці Молдова. Звідти, Toyota RAV4 з дипломатичними номерами та тілом судді Миколи Чауса під управлінням військового аташе України полковника Сергія Сметанюка долає 200 кілометрів та прибуває о 15 годині 32 хвилині до пункту пропуску молдавсько-українського кордону Атаки-Могилів-Подільський. За 10 хвилин тіло Миколи Чауса перетнуло кордон та повернулось на Батьківщину… Варто зауважити, що практично всі установчі дані на групу українських військових розвідників, включно з прізвищем керівника спецоперації Куценка Андрія Вікторовича, 24.09.1984 року народження, заступника командира спецрезерву ГУР МО з оперативної роботи, копіями усіх їх паспортів, фото анфас і в профіль були викладені в Інтернет вже за лічені дні після викрадення Чауса. Окремо слід сказати кілька слів про причини й обставини миттєвого розкриття осіб всіх українських розвідників-нелегалів, що були задіяні в кишинівській викрадальній операції. По-перше, ані Головне Управління Розвідки Міністерства Оборони, ані Служба Зовнішньої Розвідки ніколи не мали й не мають найменшого практичного досвіду роботи нелегальних закордонних резидентур у «польових» умовах. Є різноманітні паркетні полковники, що займаються закордонним шопінгом та складанням фіктивних звітів за чималу зарплату з усіма надбавками та витратами на відрядження. Кого призначено керівником ГУР МО? Які його пізнання у сфері воєнної розвідки, найбільші здобутки? Для Кирила Буданова вершиною був рейд диверсійно-розвідувальної групи за лінію фронту в Крим у 2016 році. Головним здобутком – лишився живим, повернувся додому.
Тобто, для молоді на керівних посадах в ГУР МО нелегальна розвідка – це щось типу гри в диверсійно-розвідувальні групи: вміти круто стріляти з усіх видів стрілецької зброї, володіти східними єдиноборствами, вміти закласти міну, зняти часового… Це рівень тактичної військової розвідки. Рівно все те, що прямо заборонено розвідникам-нелегалам стратегічного рівня. На обидві розвідки – ГУР МО та СЗРУ – є лише один фахівець, який шось пам’ятає, чим відрізняється розвідник від диверсанта. І той – «Хом’як»! Скільки він за все життя завербував іноземних агентів? Отого Налівайченка, як брешуть легенди, і то – для американців…Дивіться, просте питання – транспорт. Члени кишинівської групи нелегалів використовували виключно орендовані автомобілі, обладнані автосигналізацією з GPS-маяком на випадок угону. Отже, усі маршрути руху всіх авто розвідників були дистанційно встановлені за допомогою GPS відстеження. Це очевидні загальновідомі речі. Інакше вам просто не дадуть авто в оренду Використання таких авто свідчить про відсутність елементарних оперативних навичок нелегальної роботи за кордоном.
Далі, чи працював хтось з речами та одягом розвідників? Чому вони переважно були взуті в грубе армійського типу взуття? Це ж не вихід ДРГ за лінію фронту, навіщо це?! Ніщо в речах, одязі, взутті не повинно відрізняти їх від типових мешканців молдавської столиці. Соромлюсь запитати: хоча б зброю виклали вдома? Вибухівку не брали? Я вже мовчу про такий прийом, як оперативна комбінація. Коли задача вирішується тихо-мирно, часто добровільно з боку об’єкту інтересу, без жодного галасу та зайвих рухів. Тільки для цього треба задіяти головну зброю розвідника – мозок! Нажаль, поки що ГУР МО цим не озброєно…. Ми багато сміємось з молдован, але вони блискавично, за 48 годин, силами однієї поліції та особисто мера міста Бельц Ренато Усатого, і, не виключено, за допомогою «професорів» з Москви, відновили похвилинно всю траєкторію руху суддівської біомаси від місця викрадення до самого україно-молдовського кордону включно. Я би не дуже здивувався, якби колись дізнався, що всі українські розвідники були від самого початку «під ковпаком» низки конкуруючих розвідок, а відомості про цю операцію були «злиті», у кращих українських традиціях, ще до її початку… Що прикметно: напередодні «акції» до Кишиніва приїжджав спочатку начальник ГУР МО України Кирило Буданов, а на завершальному етапі підготовки – «особистий водій Байдена» Валерій Кондратюк… Але на цьому справжні пригоди колишнього судді тільки почалися. Що ж було далі? Якщо вірити народному депутатові фракції «Європейська Солідарність» Володимиру Ар’єву, то після вивезення з Молдови колишнього суддю Чауса тримали на об’єкті Міністерства оборони в селі Хотянівка Вишгородського району Київської області, рівно навпроти резиденції «Межигір’я». Якщо їхати дамбою вздовж Київського водосховища, то в’їзд на цей об’єкт позначений відповідною табличкою. Наступного ж після викрадення дня розпочався справжній Функшпіль навколо викраденої суддівської біомаси. Нагадаємо, Funkspiel – у перекладі з німецької «радіоспектакль» або «радіогра» – класичне інтелектуальне змагання ворогуючих розвідок, яке побудовано за принципом «вірю – не вірю». У давні часи у Функшпіль грали за допомогою перевербованих агентів, телеграфних ключів та короткохвильових радіостанцій на лампах. Тепер для цього використовують анонімні телеграм-канали та куплених журналістів скандальних Інтернет ресурсів, що посилаються на «достовірні анонімні джерела». Правила Функшпілю прості: через канали зв’язку підкидається, наче дохла кішка, певна важлива інформація, яка може виявитись й дезінформацією. У цій грі беруть участь як свідомо, так і «в темну», коли людина ретранслює дезінформацію з «надійних джерел», не маючи жодних сумнівів в її правдивості.
Виграти інтелектуальний двобій – ось справжня вершина майстерності розвідника. Давайте ж прослідкуємо на прикладі живого небіжчика Чауса хід цієї захоплюючої гри. 4 квітня 2021 року, о 10 годині 31 хвилині, маргінальний телеграм-канал «Молдавский перец» оприлюднив перше сенсаційне фото викраденого Чауса, на якому він був у чорній тонкій шапочці, насунутій на пів обличчя, чорній куртці з капюшоном, кисть правої руки була забинтована. Під фото містився підпис (мовою оригіналу): «Наши подписчики прислали информацию, что скандальный украинский судья Чаус живой и здоровый находится на территории Румынии».Це була стратегічна дезінформація про, нібито, втечу Чауса до Румунії, перший постріл в радіогрі з метою сплутати карти і пустити розшуки хибним шляхом. З іншого боку, це була стратегічна інформація, по суті – фотозвіт про виконання завдання: «Товар доставлено за місцем призначення, з незначними зауваженнями». Все гарно, тільки телеграм-канал «Молдавский перец» ніхто не читає, у нього аж 1797 постійних читачів! Тоді довелося інформацію «розганяти». 22 серпня 2016 до аеропорту міста Києва чартерним рейсом бізнес-літаком Mustang 510 YR-TRQ прибули двоє громадян Республіки Молдова – Дорин Дамир та В’ячеслав Турку, останній був дуже схожий на суддю Чауса. Після цього Чаусу було передано паспорт на ім’я громадянина Молдови В’ячеслава Турку та організовано його перетин державного кордону України без проходження прикордонного контролю. Справжній Турку залишився у Києві. Нарешті, 1 березня 2017 року біглого суддю Чауса затримали на території Молдови. Звісно, що після втрати Сивочолим Гетьманом влади, Олександр Грановський не мав ані найменшого мотиву та можливості організувати вивезення Чауса в зворотному напрямку. Останнім, хто намагався підтримувати дезінформацію прикриття, був почесний залізничник та прихильник європейського способу кохання, колишній журналіст Сергій Лещенко, який 5 квітня в ефірі «24 телеканалу» заявив безапеляційно: «Лише Порошенко міг організувати таку спецоперацію!». Втім, навіть така авторитетна точка зору ЛГБТ співтовариства вже не могла протистояти інформаційному контрудару у вигляді численних фото та відео українських воєнних розвідників з усіх можливих ракурсів, разом з фото копій їх паспортів, що заполонили простори Інтернет… Так закінчився перший тайм радіогри навколо викрадення судді Чауса, у якому «орли Хом’яка», чи то краще сказати «хом’яки Кондратюка», зазнали нищівної поразки з розгромним рахунком від міського голови задрипаного міста Бельц, який розшифрував усю таємну операцію ГУР МО практично за дві доби, виклавши неспростовні докази на посміховисько в Інтернет!
(далі буде)
«ОРД»
