«ТУРИСТ ПІШОВ — ТУРИСТИЧНА АГЕНЦІЯ ПРАЦЮЄ». Кадрові таємниці Офісу генерального прокурора.

31 жовтня 2024 року прокуратура України з сумом втратила непересічного мандрівника по світах, «потужного» кризового менеджера та знаного фахівця в торгівлі повітрям Андрія Костіна. При цьому його команда лишилася паразитувати в стінах прокуратури та продовжує імітувати бурхливу діяльність.

За час свого перебування на одній із найвищих посад в державі Костін навряд чи зрозумів роль і місце очолюваної ним державної інституції в українській державі, а також не заморочувався вивченням її конституційних функцій, а відповідно до змісту статті 19 Конституції України в частині обов’язку органів державної влади, посадові особи яких можуть діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це вчорашньому адвокату-нардепу навряд чи було цікаво. Певно, вважаючи себе дипломатом за покликанням, й щиро вірячи у свій дипломатичний хист, він без жалю до себе та свого здоров’я намагався заповнити собою та своїми найближчими соратниками (переважно тимчасовими, випадковими в органах прокуратури людьми) всі можливі міжнародні заходи та майданчики, навіть якщо ці заходи взагалі не стосувалися питань та компетенцій української прокуратури.

Далеко на другий план був відсунутий як міністр юстиції України Денис Малюська та міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, які в силу своїх повноважень мабуть були б доречнішими представниками нашої держави в більшості міжнародних питань, які натягнув на себе генеральний прокурор і Ко.

Звісно, не можна відкинути роль і безпосередню участь Андрія Костіна у співпраці з Міжнародним кримінальним судом, який зрештою видав ряд ордерів на арешт російського диктатора та деяких із його оточення. Проте, на нашу думку, це скорше акт демонстрації підтримки України міжнародним демократичним середовищем у її боротьбі з агресором, ніж особиста заслуга пана Андрія.

Результатами тривалих та чисельних вояжів по світах очільника української прокуратури стала повна управлінська каша та хаос в органах прокуратури України. Замість проведення ґрунтовного аналізу поточної діяльності органів прокуратури в умовах реалій війни, вивчення рівня навантаження на прокурорів, чисельного та кадрового підсилення окремих її підрозділів, відновлення військової прокуратури, спрощення доступу до професії на період воєнного стану, підвищення рівня матеріального забезпечення прокурорів в частині оплати їх праці принаймні на рівні не нижчому за органи досудового розслідування як ДБР, БЕБ тощо, Андрій Костін почав втілювати свій талант управлінця шляхом створення нових незрозумілих та недоцільних в умовах війни підрозділів роль і місце яких в системі органів прокуратури, м’яко кажучи, йде в розріз із чинними функціями прокуратури й радше притаманна міністерству юстиції.

МАНДРІВНА СВИТА КОСТІНА

Такі імітаційні дії Андрія Костіна були з подивом сприйняті прокурорським професійним середовищем і стали зрозумілими лише його численним радникам-помічникам із адвокатсько-експертної тусовки, та ще двом-трьом іншим «системним прокурорам» як то: недоадвокат, мегареформатор та в перервах захисник інвестицій Олексій Бонюк. Ну і ще власник мінімум двох громадянств та кількох посвідок на проживання, двох будинків в Угорщині, видатний знавець української мови на рівні її носія, а також засуджений у себе на батьківщині за службовий злочин колишній міністр юстиції, міністр державної безпеки, генеральний прокурор Грузії часів Саакашвілі Зураб Адеїшвілі. Він виключно зусиллями Андрія Костіна й усупереч здоровому глузду, скромно очолює департамент міжнародного співробітництва в Офісі генерального прокурора та тримає руку на пульсі в тому числі і власної екстрадиції на батьківщину, де йому світить відбуття присудженого відреформованим ним же судом кримінального покарання у також відреформованому ним же закладі пенітенціарної системи Грузії.

Начальник Департаменту кримінальної політики та захисту інвестицій Офісу генерального прокурора Олексій Бонюк теж є не чужим для Саакашвілі, оскільки є його соратником по політичній боротьбі, активним учасником «Руху нових сил» в який він влився разом з партією «Воля» у 2017 році. За списком партії «Воля» Бонюк у 2015 році хотів потрапити у Київську міську раду, але безуспішно (харизма підвела). За інформацією сайту «Чесно» Бонюк був помічником одного з лідерів «Волі» Юрія Дерев’янка — активного розпилювача бюджетних коштів часів Януковича через ТОВ Арт-мастер, яке втрапило в скандал з обслуговуванням реєстрів Мінюсту. Згодом він став палким антикорупціонером (а як же інакше? Ким ще стати, якщо тебе обвинувачують у несплаті податків у розмірі 62 мільйони гривень?).

Проте, партійний бос Бонюка колишній президент Грузії прилаштував його спочатку в центр безоплатної допомоги при Мінюсті, а згодом відправив на підвищення: допомагати захищати іноземні інвестиції до тодішньої генпрокурорки Ірини Венедиктової. Звісно, що жодну прокурорську атестацію наш герой не проходив, та навряд чи пройшов би в силу своїх достатньо скромних розумових здібностей, а також нічим не підтверджених доходів. Сподіваємось, що Олексій Петрович ставши прокурором, хоча б припинив членство у політичній партії, бо це прямо заборонено законом.

ГРУЗИНСЬКИЙ ДЕСАНТ, ЯКИЙ ЗАСТРЯГ НА ПЕЧЕРСЬКИХ ПАГОРБАХ

Тандем Бонюка та Адеїшвілі був майже постійними супроводом Костіна у десятках закордонних вояжів і, наразі, є основними рушіями безглуздих реформ із метою подальшої деградації органів прокуратури, оскільки, подейкують, щедро фінансуються з кишень міжнародних партнерів через чисельні грантоїдські організації, які готові втілювати найбезглуздіші новації без будь-якого аналізу і прогнозних наслідків від їх впровадження, керуючись виключно власними кар’єрними та іншими інтересами.

Ходять чутки, що Бонюк навіть повірив у те, що за протекцією своїх кураторів із реформаторського середовища сонячної Грузії може посісти вакантну (після звільнення Дмитра Вербицького) посаду заступника генерального прокурора і активно нав’язує свою кандидатуру для досягнення своєї мети.

Вказані вище «туристи» настільки зав’язли у своїх закордонних поїздках, що зовсім запустили роботу у власних, очолюваних ними підрозділах. Про так званий «захист інвестицій» Олексієм Бонюком яскраво висловився в рамках Київського міжнародного економічного форуму, власник компаній Конкорд капітал, підозрюваний, інвестор та бізнесмен Ігор Мазепа, сказавши йому наступне: «Ви тримаєте себе зайнятими, чи ви бізнесу допомагаєте? Жодної довіри до жодного вашого слова». Інформація про будь-які успіхи чи перемоги на займаній посаді Зураба Адеїшвілі взагалі покрита суцільним туманом. Злі язики в Офісі генпрокурора кажуть, що він живе своїм автономним життям, його майже ніколи немає на робочому місці, він, або за кордоном, або десь на якихось зустрічах. Насправді, міжнародкою керує його заступниця Ірина Діденко, яка є свого роду «універсальним солдатом» грузинської діаспори в прокуратурі ще з часів іншого «реформатора» — Давида Сакварелідзе, разом із яким вона викривала «діамантових прокурорів».

До речі, як Діденко сама про себе написала у Вікіпедії, вона встигла попрацювати на ниві захисту інвестицій у того ж Бонюка, боролась із сексуальним насильством у Департаменті протидії злочинам, вчинених в умовах збройного конфлікту Юрія Бєлоусова і піарила нову громадську приймальню Офісу генерального прокурора. Мабуть, всюди досягла значного успіху за що була відзначена державною нагородою — званням «Заслужений юрист України» («діамантові прокурори», яких так і не покарали аплодують стоячи, а «захищені» інвестори нервово курять збоку).

Цікава інформація є на сторінці цієї пані про її роботу захисником інвестицій. Цитуємо: «До позитивних результатів її (Діденко) діяльності можна віднести понад 90 кейсів, у яких вдалося зупинити тиск на бізнес та захистити права інвесторів. Загалом, за два роки сума захищених активів інвесторів перевищила позначку у 21 млрд грн.» Тут напрошується одне слово — «потужно»! Погано тільки, що «кейс» Мазепи мав місце, коли вона вже призначилася на іншу відповідальну посаду, а такі він би також аплодував.

Пані Діденко у вільну хвилинку між екстрадиціями Жеваго, Тупицького, Фірташа, та багатьох інших втікачів було б достойно створити (оновити) своїм шефам Адеїшвілі і Бонюку не гірші сторінки у Вікіпедії, трохи поділившись з ними своїми здобутками. На сторінці Зураба Адеїшвілі в розділі нагороди слід обов’язково дописати що він нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня у 2023 році (до наявного там вже «Нагрудного знака «Почётный работник Прокуратуры Азербайджанской Республики»).

Звісно, як оцінку власних заслуг перед державою, Ірина Діденко теж не гребує частими поїздками за державний і грантовий кошт у закордонні вояжі, бо хоче і може. Друга ж людина в міжнародці, як ніяк.

Попри відсутність Костіна на посаді, «туризм» реформаторів анітрохи не припинявся. Про наявність ZООМ і багатьох інших засобів зв’язку, використання яких зможе зекономити мільйони державних, як гривень, так і євро чи доларів, ми так розуміємо в Офісі генпрокурора не чули. Хоча з іншого боку, як тоді Зураб Адеїшвілі зможе провідати свою родину в Угорщині, ну не по ZООМу ж із ними спілкуватись? Бюджет прокуратури, який тільки за останній час зрізали двічі, все витримає… Та й Бонюк має в Європі з Америкою купу невідкладних справ: захистив інвестиції, отримав вдячні оплески інвесторів і поїхав проштовхувати чергову недолугу ідею по закордонах, несучи непогоджену ні з ким ахінею на рівні правового нігілізму з обов’язковим використанням слів, які стали невід’ємною частиною його спічів: дашборд, кейс, місія, візія, стратегія, дорожня карта та інше.

НЕВМИРУЩІ ПІДРОЗДІЛИ ДАРМОЇДІВ

Серед інших висуванців Костіна, які невтомно продовжують бороздити простори різного роду круглих столів, асамблей, конференцій, в основному за кордоном, аналізуючи офіційні ресурси Офісу генерального прокурора, слід відзначити відому у вузьких колах, переважно в Раді Європи (судячи з отримуваних регулярно грантів, зазначених в декларації) та, віднедавна, в Демократичній Республіці Конго, захисника і провідника потерплих і свідків, екс-кандидата в директори НАБУ, жінку незрозумілого віку і професії Вероніку Плотнікову. Вона очолює найзагадковіше новоутворення Андрія Костіна в Офісі генерального прокурора, що налічує більше тридцяти дармоїдів (із них жодного прокурора!) яких разом з Плотніковою возять по закордонних відрядженнях із метою бодай чомусь навчити і допомогти їм знайти себе в системі органів прокуратури. Ціль цих поїздок очевидна: чим менше ці діячи будуть «відсвічувати» в Офісі генерального прокурора, тим менше вони будуть заважати та мозолити очі тим, хто дійсно виконує конституційні функції прокуратури.

Мабуть, усвідомлюючи «надважливу» місію вказаного вище підрозділу, Костін пішов далі і створив подібні підрозділи ще й в ряді обласних прокуратур, чим значно «підсилив» обласні прокуратури. Тепер вже прокурори областей ламають голову над завантаженістю хоча б якоюсь роботою новостворених структур. Про сторінки в соцмережах начальника самостійного підрозділу Офісу генерального прокурора Плотнікової краще не говорити. Власне, це дуже особисте…

Ще однією топовою темою якою день і ніч опікувався Костін була екологія. Він навіть мав окремого радника з адвокатсько-експертного середовища, який займався виключно питаннями екології. Думаю всім відвідувачам сайту Офісу генерального прокурора та його ж телеграм-каналу запам’ятався злегка неголений, спортивної статури молодий чоловік із трохи сивіючими скронями. Він завжди вдягнений переважно в тактичний одяг або в незмінний рожевий светр, який особливо підкреслював його засмагу. Він палко виголошував промови про боротьбу з екоцидом, рятував від мору рибу, садив дерева в парках, фотографуючись із лопатою, та виконував купу іншої «прокурорської» роботи, розвантажуючи трохи свого шефа. Це Максим Попов.

Зрозуміло, що боровся він із цією проблематикою як правило за кордоном. Хоча й в Україні про досягнення прокурора під мудрим керівництвом Костіна-Попова на ниві боротьби за екологією ходили легенди. Наприклад, «кейс» із обшуками в одній із найбільших ай-ті компаній України МакПау у лютому 2023 року ледь не позбавив Костіна та його нову заступницю посад. Конфліктну ситуацію довелось загладжувати на найвищому рівні із залученням вищих посадових осіб держави. Одразу видно потужність та професійний рівень всіх причетних прокурорів та їх радників.

За час каденції Костіна Максим Попов об’їздив півсвіту і, без сумніву, привіз неоцінений досвід Офісу генерального прокурора, а також привернув увагу до екологічних проблем України на всіх доступних йому майданчиках. До речі, подейкують, що його заслуги були гідно оцінені Офісом генерального прокурора й, він і до сьогодні, має безперешкодний доступ до будівлі на Різницькій вулиці. Там у нього власний кабінет на поверсі генерального прокурора. Потужний менеджер без роботи не залишиться. Тим більше, якщо в нього та в його соратників із «експертного» середовища ще й купа таких самих фантастичних ідей. Та й де ще, в якому органі, йому, маловідомому адвокату, будуть надавати листи-підтримки для виїзду за кордон в період дії військового стану.

До речі, пан Попов також партійний – свого часу кандидував у депутати Одеської міської ради від Української морської партії скандальновідомого Сергія Ківалова, широковідомого за прізвиськом «підрахуй» а також захисника «русскаго язика».

3 останніх реформ, найбільш недолугою виглядає так званий «кадровий резерв», наказ про який Андрій Костін підписав вже після заяви про власну відставку — чи то на власному коліні, чи на спині вічного зброєносця 67-річного (!!!) пенсіонера, керівника Департаменту організаційно-контрольної діяльності, правового та аналітичного забезпечення Офісу генерального прокурора Миколи Іванця, якого підтримував в необхідному стані і 64-річний передпенсійний горе-голова Ради прокурорів України Анатолій Єжов.

Як Микола Іванець, так і Анатолій Єжов, будучи принаймні в силу віку та займаних посад, недурними загалом людьми, звісно, усвідомлювали, що вказаний наказ суперечить профільному закону, ба більше, звужує виключні права органів прокурорського самоврядування. Але, якщо ви думаєте, що Анатолій Єжов виніс це питання на Раду прокурорів і отримав рішення з цього приводу, звісно – ні! Кого це цікавить таке питання, головне щоб не вигнали з хлібного місця.

КАДРИ ВИРІШУТЬ ВСЕ

Скромно промовчав у стороні від процесів, які прямо стосуються очолюваного ним департаменту і радник та головний кадровик часів Венедіктової-Костіна — Сергій Янович. Логічно: до чого тут кадровий департамент до кадрового резерву?

Склад комісій із формування кадрового резерву дещо пролив світло на таку позицію високих достойників. Так у вказану комісію включили як представника кадрового підрозділу (цілого заступника начальника департаменту) Андрія Гнатіва, так і представника Ради прокурорів (теж заступника) Романа Романова. Олексій Бонюк теж не залишився в стороні і делегував у вказану комісію свою начальницю управління Ганну Благовісну. Що ж до Миколи Іванця, то його інтереси прямо не були враховані, може в силу поважного віку, втрати позицій, а може, за традицією — йому залишилося загальне керівництво процесами.

Нажаль, відомі професійні громадські активісти Олександр Лємєнов, як і Віталій Шабунін у вказану комісію чомусь не потрапили. Мабуть тому, що один чекає мобілізації, або буцегарні, а другий із першого дня війни захищає неньку-батьківщину у київських ресторанах і немає ні часу, ні можливості включитися в додаткову роботу. Але святе місце пустим не буває, тим більше, якщо поряд є завжди готова експерт з усіх питань Людмила Вигівська і вже епічний «Волан-де-Морт прокуратури» Сергій Дрозач, чий доробок у реформу органів прокуратури є без сумніву гігантським і героїчним.

Але в світлі останніх чуток про можливе призначення генеральним прокурором чергової, на жаль, випадкової для органів прокуратури людини з числа військовослужбовців, чи просто хороших людей — у Лємєнова і Шабуніна може з’явитись реальний шанс відкомандируватись у вказану комісію й займатись своєю улюбленою справою. Думаємо, Шабунін підкаже Лємєнову, як це зробити… Благо в останнього був багатий досвід «служби» під кабінетами керівництва Національного агентства з питань запобігання корупції України.

Як бачимо, завдяки старань різного пошибу випадкових і непрофесійних людей у стінах Офісу генерального прокурора ця структура й далі буде недостатньо ефективною в системі правоохоронних органів України, а задовольнятиме в першу чергу особисті інтереси малопрофесійних осіб, наближених до очільників структури. Чи може наша держава в умовах жорсткої російсько-української війни витрачати колосальні суми на задоволення матеріальних потреб випадкових людей, які лише імітують безкінечні реформи, відірвані від конституційних функцій прокуратури та займаються на ній самопіаром? Мабуть це питання риторичне. Хотілося б вірити, що суспільство та нове керівництво органів прокуратури зробить висновок із цієї ситуації та наведе порядок у системі, звільнивши її від імітаторів і показушників.

Сергій Ніконов, «ОРД»